вівторок, 24 вересня 2013 р.

Зимовий сон

VІ ЛІРИКА РІДНОЮ МОВОЮ




Зимовий сон

Здається, ніби вчора те було…
Зима вже котрий день плела інтриги,
Хурделиці вихрасте помело
Підступно у сніги ховало криги.

На тебе так чекала я тоді!
В душі надія жевріла остання.
А час ішов, і в такт  його ході
Відлунювало серце ритм чекання.

Вдивляючись  у  марево рябе,
Де тільки сніг, будинки та дерева,
Я думала: а що, коли тебе
Поцілувала Біла Королева?

І ти, хоч не хотів, про все  забув,
Бо серце стало грудочкою льоду?
А може, вдома стомлений заснув -
Навіщо десь іти в таку негоду?

Спочатку й не повірила. Здалось?
Така знайома постать на зупинці -
Чи ти, чи, може, сам Дідусь Мороз,
Що ніс комусь омріяні гостинці?

Біля дверей ти довго тупцював,
А я очей не зводила, щаслива.
Аж раптом  із-за пазухи дістав
Маленьке кошенятко – справжнє диво!

Пригадую, я думала в ту мить,
Коли змітала сніг біля порога:
Нехай мете надворі чи гримить -
Незмінно приведе сюди дорога

Та якось ти пішов і заблукав...
Минуло літо, промайнула осінь…
А котик після кожного дзвінка
Ще підбігає до дверей і досі...


Дегустаційний зал австрійських вин (збільшити: Збільшити в окремому вікні

Немає коментарів:

Дописати коментар