понеділок, 28 жовтня 2013 р.

Пам'яті Лесі Українки






Пам'яті Лесі Українки

1
Була весна. Погожа тепла днина,
Цвіли сади хвилююче духмяно.
Ніхто не чув, як плакала дитина,
Що сумувала за фортепіано.

Ніхто ніколи сліз її не бачив,
Прикутої хворобою до ліжка,
Дитини, що віршами гірко плаче,
А на обличчі – лагідна усмішка.
2
Курортний Крим не зцілює душі.
На двох – одна любов, одна недуга.
Ще вчора – незнайомі і чужі.
Вже завтра – чи шляхи зійдуться вдруге.

Не відмінити стукоту коліс.
І знову – наодинці з теплим краєм.
І солодко, і боляче до сліз
Плекати в серці те, що не вмирає.

У нього очі – ніжно-голубі,
Мов ялтинське ранкове чисте небо.
Любов – тобі і смуток цей – тобі.
О, доленько, не треба так, не треба!

Немає у людей таких облич,
Таких очей. До нього серце лине.
Якби ж він жив, хай долі врізнобіч.
Та час – не на роки, а на хвилини.

«Візьму твій біль, і поки ми живі,
Стерплю усе, багато хай чи мало…»
На двох – одна любов, а смерті – дві,
Бо разом з ним – немов сама сконала.

Зійшлися негаразди звідусіль,
Зімкнулися, немов тюремні грати.
І радує тяжкий фізичний біль,
За ним не чути майже болю втрати.

3
Спекотно в Кутаїсі, а Сурамі
Дарує прохолоду і ожину.
Усе єство волає болем: «Гину!»,
Та сил іще стає всміхатись мамі.

Ожинове морозиво… О, Доро!
Твоя турбота – іскорка остання,
Що живить без надії сподівання.
А смерть, як ворон, кряче: «Скоро, скоро…»

Немов дарунок з рідної Волині,
Ті ягоди – бальзам на спраглу душу.
І кожен подих – тяжко, через «мушу»,
Згасає день у зламаній стеблині.

О скільки ще не встигла народити
Задуманих сюжетів! Мрія сліпне.
В агонії годин останніх липня
Горять вірші – невиношені діти.

Діждатися б іще приїзду Лілі,
Вона в дорозі, буде на світанку.
Та північ відпускає душу-бранку,
Що билася у змученому тілі.

Не треба вже ні ліків, ні бальзаму.
Завмер годинник, зойкнули пружини.
Розтануло морозиво з ожини,
Зустріло ранок чорними сльозами.




Дегустаційний зал австрійських вин (збільшити: Збільшити в окремому вікні

пʼятниця, 18 жовтня 2013 р.

Закарпаття, золотом гаптоване




Закарпаття, золотом гаптоване

То біжать униз дерева, то вони
Кронами торкаються до неба.
Закарпаття, золотом гаптоване,
Як не закохатися у тебе!

В бабиного літа ніжнім прядиві
Ще миліші доли і вершини.
Мов агати - грона виноградові,
Мов коралі - ягоди шипшини.

Трави, першим заморозком сріблені -
Ніби помережені зірками.
Схили, у парчу ошатно прибрані,
Дивляться в озер гірських дзеркала.

Там, де ще не все оздобив повністю,
Шиє золотою тонко гладдю
Теплий жовтень, щедрий на коштовності.
Певно, закохався в Закарпаття.
Жовтень 2013 р.


Дегустаційний зал австрійських вин (збільшити: Збільшити в окремому вікні